Страхоліське НВО"ЗОШ І ступеня-дитячий садок" 

Неділя, 22.10.2017, 15:36

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Історія Страхоліської школи | Реєстрація | Вхід

       Прожите життя – це наче велика держава, що існує за певними законами, а ми в цій державі присутні хіба що завдяки пам’яті, яка також підвладна своєрідним законам. Зусиллями пам’яті „реставруємо” минуле, близьке чи далеке, і, відновивши з більшою чи меншою переконливістю, намагаємося переконати себе, що прожите життя не є вигадка чи міф, що воно – така сама об’єктивна реальність, як і день нинішній... 
     На початку XX століття в селі було всього кілька письменних чоловіків. Всі інші жителі села замість підписів проти свого прізвища ставили хрестика. Після революції в селі було відкрито школу. Це була звичайна хата. Душно й темнувато в ній, бо вікно одне й те запітнявіло. Горить у печі вогонь, хазяйка готує собі обід, а діти – школярі вчаться. Парт нема, стоять замість них дерев’яні козлики, збиті з грубих нетесаних дощок. За козликами учні сидять по четверо. Клас змішаний, тут і малюки, які зовсім ще не ходили в до школи, і переростки. А вчитель, не набагато старший за декого з своїх учнів. За шкільну дошку слугували старі дерев’яні двері. Отак і вчилися... До 1930 року постійного приміщення школи не було. Школа майже кожного року кочувала по великих хатах селян за певну плату. Вчителями були молоді сільські хлопці, які здібно закінчили в останні роки Ротицьку церковно-приходську школу. Кожний вчитель вів одночасно два класи. Церковно-приходська школа була при Ротицькій Свято-Троїцькій церкві, яку побудував власник маєтку „Медвин” Микола Хряков. Церква була цегляна, висока з двома куполами,які чудово розписані всередині. Село Ротичі було меншим за Страхолісся. Але воно розташоване на березі річки Тетерів, яка була тоді судноплавною. Миколі Хрякову було зручно збувати по воді свою продукцію: зерно, картоплю, спирт, худобу, фрукти, борошно. Тут була пристань, тому і церкву він побудував в селі Ротичі (тоді воно називалось Рогнич ), а не в Страхоліссі, яке розташовувалось за 9 кілометрів від пристані Пічки на Дніпрі. В 1930 році в Березовій Кладі ( 4-5 км від Страхолісся ) був розкуркулений деякий Сікеневич, якій побудував тільки що для свого сина нову велику хату (Сікеневич – це переселенець із Кам’янець-Подільського ). Він під час Столипінської реформи купив в урочищі Березова Кладь серед боліт острів, на якому і оселився зі своєю сім’єю. Після розкуркулення хату Сікеневича перевезли в Страхолісся ( це і була школа,) і поставили трохи східніше від теперішнього приміщення школи. Тоді це було за селом, по дорозі на Медвин. А село Страхолісся мало одну довгу вулицю у вигляді підкови, яка починалася Стрижівкою і закінчувалась Вигоном. На продовженні шляху Медвин – Страхолісся була коротка Стара вулиця. В цьому будинку школи було чотири класні кімнати, маленька вчителька, вузенький коридор. Парти – чотиримісні, на яких сиділо по п’ять учнів. Першим директором цієї школи, яка називалась „ Початкова трудова школа”, був Пироженко Микола Дмитрович. Він був без правої ноги, ходив на протезі. В школі викладав математику, а його дружина – Галина Павлівна Мовчан – українську мову. Учнів було повні класи, уже наступного року з’явився 5-й клас і так з року в рік. Заняття велись у дві зміни. Поруч поставили ще одну куркульську хату на дві класні кімнати. В школі склався чудовий колектив учителів: Олена Петрівна Соколан, Текля Данилівна Бартило, Іван Єрмолайович Бартило, Марія Дмитрівна Ковбаса, Пимон Тимофійович Куделя та ін. В 1934 році школа була вже семирічною, з’явились паралельні класи. В цьому році в школі душею вчительського колективу стали Кушнірчук Кіндрат Іванович – високий ставний мужчина з військовою виправкою, у гімнастерці, підперезаний широкою офіцерською попругою, і його дружина – Катерина Миколаївна Прокопович – струнка, вродлива жінка благородного виховання, це бувший секретар Скрипника М.О. – наркома освіти України. Здавалося, вони вміли і знали все. Кіндрат Іванович викладав історію, географію, співи. Одразу організував географічний гурток, навчив учнів робити саморобні пантографи, з допомогою яких вони виготовляли географічні і історичні карти. Цей чудовий вчитель умів грати майже на всіх струнних музичних інструментах. Своїми руками зробив цимбали, навчив багатьох учнів робити цимбали та грати на них. Організував великий учнівський хор, драматичний гурток. Їздили з концертами по селах Чорнобильського району, неодноразово виступали в Чорнобилі і здобували призові місця. Катерина Миколаївна викладала математику, малювання, креслення. Дуже гарно вміла малювати. За 10-15 хвилин на великий ватманський лист звичайним простим олівцем перемальовувала будь-який малюнок з підручника історії чи географії. Цими малюнками Кіндрат Іванович унаочнював свої уроки. Учні дуже любили уроки Катерини Миколаївни. Це під керівництвом Катерини Миколаївни вишивали все для школи і своє вбрання дівчата-старшокласниці, шили красиві м’які іграшки для дитсадка молодші дівчатка, всі разом вирощували на шкільному подвір’ї квіти, небачені раніше в селі. Не було б щастя – нещастя допомогло. Село було старе, збудоване ще за панських часів, коли дорожили кожним кусочком землі. Рідні будувалися в одному дворі, відгородивши від загального двору невеликі задвірки від хати до хліва. Будівлі стояли тісно одна коло одної. Літо 1936 року було посушливе. Коли загорілася одна хата, то загасити пожежу не було ніякої можливості. Дерев’яні хати, вкриті соломою, спалахували від найменшої іскринки, як сірники. За якихось 4-5 годин село згоріло дощенту. Потім приїхала комісія, плановики, спланували нове село з прямими рівними вулицями, провулками, спроектували нову школу, яка стала окрасою всього села. Велика заслуга в цьому Кушнірчука Кіндрата Івановича. Він неодноразово з делегаціями батьків їздив у Київ, Чорнобиль, і в 1936 році почалося будівництво нового приміщення для школи у вигляді букви П. Восени 1937 року Кіндрата Івановича і Катерини Миколаївни раптом не стало. Вони зникли вночі. Їх заарештували, а людям сказали, що вони вороги народу. Весь час протягом 50 наступних років у Страхоліссі жила пам’ять про справжніх вчителів – Кіндрата Івановича Кушнірчука і Катерину Миколаївну Прокопович, завжди при нагоді у розмовах згадували добрим словом їхні діла. В середині 1938 року було закінчено будівництво приміщення Страхоліської середньої школи. Це була простора (із спогадів Галини Дмитрівни Боровик) красива будівля із світлими класами, довгими коридорами, з великими вікнами. Допомагали її споруджувати і прикрашати всі, хто чим міг. В класи завезли дошки, парти з чорними кришками, передня частина яких відкривалася. В парту складали підручники, зошити і інше навчальне приладдя. Крім таблиць, ніяких інших посібників не було. Але як раділи всі – учні, батьки, вчителі – новій школі! На вікнах висіли чудові портьєри, вишиті руками старшокласниць. Хлопці змайстрували підставки для вазонів з квітами (на високих триніжках по три біля вікна). Біля школи зробили клумби, на яких зацвіли квіти. Першим директором Страхоліської середньої школи була Марія Дмитрівна Ковбаса. На цій посаді вона працювала до початку війни. Свій життєвий шлях закінчила Марія Дмитрівна десь у 90-х роках в селі Білейки Козелецького району Чернігівської області. 21 червня 1941 року відбувся перший і останній випускний вечір учнів 10 класу Страхоліської середньої школи. Десятий клас закінчили 26 учнів – 8 дівчат і 18 хлопців. З них Шимхо Григорій Володимирович одержав "золотий" атестат з правом вступу у вищі навчальні заклади без вступних екзаменів, а Ященко Микола Федорович – "срібний". З усіх десятикласників-хлопців з фронту живими вернулися чотири учні. Вчителями перших випускників середньої школи були такі прекрасні люди:
1.Пироженко Микола Дмитрович
2.Мовчан Галина Павлівна
3.Ковбаса Марія Дмитрівна
4.Герасимова Ганна Антонівна
5.Солом’яненко Федосій Федосович
6.Куделя Пимон Тимофійович
7.Пустовіт Надія Миколаївна
8.Соколан Олена Петрівна
9.Бартило Іван Єрмолаєвич
10.Бартило Текля Данилівна
11.Сироватка Дмитро Аврамович
       В кінці вересня 1943 року під час запеклих боїв за визволення села Страхолісся від німецько-фашистських загарбників приміщення середньої школи було спалене німцями. Знову було навчання у сільській хаті. Після війни навчання проводилося в хаті Макієна Федора Матвійовича. До війни Макієнко Федір Матвійович проживав в селі, а потім виїхав у Київ. Під час війни хазяїн повернувся з сім’єю в свою хату. В жовтнІ 1943 року село звільнили, а хазяїна забрали на фронт. З фронту він не повернувся, Марину (жінку), яка не працювала в колгоспі, забрали на виправні роботи на лісоповал, а хату передали на сільську раду. Зробили із хати школу, пізніше добудували бібліотеку, клуб. Коли жінка повернулася з виправних робіт в село, то змушена була жити в  сестри. За радянських часів нас учили, що історію творять маси. А історію Страхоліської школи до війни творив Кушнірчук Кіндат Іванович, а після війни – Андрущенко Григорій Гаврилович. В 50-х роках було дуже модно створювати в сільських школах навчально-дослідні ділянки та займатися кролівництвом. Цією ідеєю не міг не захопитися і директор Страхоліської школи Григорій Гаврилович Андрущенко та біолог Шимхо Григорій Володимирович. В зимовий час на уроках праці в шкільній майстерні виготовляли стандартні клітки для кролів та вольєри. Але в населення села не було жодного кроля і довелось декільком учням і біологу їхати в село Карпилівку Іванківського району і там купувати в населення кролематки. Швидко зростало поголів’я кролів, досягало інколи до півтори тисячі. В 1960 році Страхоліська восьмирічна школа була учасником Першої Київської обласної виставки кролівництва. Школа на цій виставці одержала третю премію і одну путівку в табір „Молода гвардія”. Відпочивала там учениця Безрук Софія Дем’янівна. А на виставці протягом місяця страхоліських кролів доглядала учениця Верета Ганна Федорівна, там вона отримала місячну зарплату дорослого доглядача тварин. Територію школи з великим зусиллям обгородили. Майже всю переорали і силами учнів створили поля сівозміни, колекційну ділянку лікарських та декоративних рослин, овочеву сівозміну, шкілку та розсадник садових культур, пасіку. Восени всі учні школи збирали насіння груші, яблуні, сливи, вишні для плодової шкілки. Зимою це насіння стратифікували, а весною пікірували в грунт. Наступної весни ці сіянці пересаджували в розсадник, де налічувалося до п’яти тисяч саджанців. Влітку їздили в Республіканський науково-дослідний інститут садівництва за живцями плодових дерев для окуліровки. В колективному науково-дослідницькому саду науковець Кравченко Єфрем Полікарпович люб’язно допомагав нарізувати однорічні пагони різноманітних сортів плодових дерев для окуліровки, давав характеристики сортів та інші поради. Кожний учень 5-8 класу Страхоліської школи вмів успішно окулірувати дерева. Дворічні прищепи різних сортів кожної осені учні організовано висаджували безплатно на присадибних ділянках односельчан та в колглспному саду села Медвин. Деяку частину саджанців продавала школа на базарі в Чорнобилі. Одночасно в школі працював також гурток юних пасічників. Декілька років Страхоліська школа була учасником Республіканської виставки робіт юних натуралістів на вулиці Вишгородській,19 в Києві. Приймали участь школярі у Республіканському зльоті юних натуралістів. Учениця шостого класу Даниленко Ольга Іванівна записувалась на 9-й студії в Радіокомітеті, (Хрещатик,26) для передачі по республіканському радіо. Здібності і енергія директора Андрущенка Григорія Гавриловича передавалися педагогічному колективу, який в свою чергу прищеплював учням любов до праці, віру в щасливе майбуття свого народу. Час іде. Змінюються покоління, міняються цінності людей, але школа завжди була осередком культури села, центром його життя.
        Під час будівництва Київської ГЕС (1960 – 1962 р.р.) до Страхолісся були переселені жителі із затоплених сіл: Домонтово, Ротичі, Дяболовичі. Зростала кількість жителів села, а відповідно і кількість дітей. Тому необхідністю стала побудова нової школи. Приміщення сучасної школи було збудовано в 1962 – 1964 р.р. Яка це радість – нова школа! Цікавими як у навчальному, так і у виховному значенні були уроки трудового навчання і біології – Шимха Григорія Володимировича. Саме на цих уроках учитель приділяв особливу увагу вихованню у дітей любові до природи. На протязі 2-4х років діти, під його керівництвом, виростили на навчально-дослідних ділянках величезну кількість саджанців різних дерев – як декоративних, так і фруктових. Наші ділянки були показовими в районі. Сільські дороги, сади обсаджувалися саджанцями, вирощеними дітьми під керівництвом Григорія Володимировича. А сама школа тонула у розкішних зелених насадженнях, які прикрашали її, які були свідками старанної і захоплюючої праці дітей разом з вчителем. Але головну роль у школі відіграє директор. Про директора в школі кажуть, що він завжди йде попереду часу, і весь колектив школи веде за собою. Обов’язково принесе до школи нову думку, ідею. Скаже її мимохідь в учительській – учителі вже й задумалися, шукають відповідну літературу, можливості вивчення цієї нової проблеми. Директор робить усе, щоб у школі панували доброта, досконалість і високий професіоналізм учителів, взаєморозуміння дітей, батьків, учителів, гуманізм і справедливість. Хочеться згадати теплим словом тих людей, що працювали на посаді директора в 1961– 1985 р.р.
1.Сироватка Михайло Андрійович (1961 – 1964 н.р.)
2.Миколаєнко Галина Іванівна (1964 – 1965 н.р.)
3.Сукачовець Василь Якович (1965 – 1969 н.р.)
4.Палагеша Олександр Власович (1969 – 1973 н.р.)
5.Шайда Василь Васильович (1973 – 1977 н.р.)
6.Клебанов Олександр Олександрович ( 1977 – 1979 н.р.)
7.Садовський Володимир Львович (1979 – 1983 н.р.)
8.Сироватка Іван Андрійович (1982 – 1983 н.р.)
9.Дейденко Тетяна Михайлівна (1983 – 1984 н.р.)
10.Вітківський Анатолій Сергійович (1984 – 1985 н.р.)
       В 1985 році директором школи стала Вітківська Любов Іванівна. Та на жаль, як і по всій Україні, по Страхоліссю чорним крилом пронеслася Чорнобильська біда. А жителі нашого села приймали в цьому активну участь. Важким випробуванням для учнів та учителів нашої школи стала аварія на Чорнобильській АЕС. Навчальний рік був завершений достроково. Шкільне приміщення надали для проживання евакуйованих із зони відчуження учнів Чорнобильської школи – інтернату. Після їх від’їзду в школі мешкали працівники міліції, які працювали у зоні відчуження. До першого вересня їхніми силами було зроблено ремонт в нашій школі, що дало змогу своєчасно розпочати новий навчальний рік. В той же час учнів нашої школи вивозили в табори відпочинку, які були розташовані на узбережжі Чорного моря. Несподіваність від’їзду викликала невпевненість та безпорадність дітей. Але з нами були наші вчителі, котрі підтримували, допомагали, заспокоювали нас. Чорною смугою поділила час «до Чорнобиля і після». Як би там не було, але школа продовжувала своє існування. 29 серпня 1989 року Страхоліссям облетіла звістка, (про яку нам повідомив Шимхо Г.В.) – Кіндрат Іванович Кушнірчук живий. По радіо передавали його спогади про арешт і тяжку виснажливу працю на будівництві Куйбишевської ГЕС. Він працював після реабілітації викладачем історії Полтавського педагогічного інституту. Негайно написали йому листа. Дуже швидко одержали від нього на дванадцятьох сторінках сердечну сповідь про своє 90–річне життя. Він слізно дякував добрим людям за збережену пам’ять про нього. У вересні 1989 року Г.В.Шимхо їздив до нього в Полтаву. Це була щира і тепла зустріч. В зв’язку з екологічною катастрофою з’явились нові проблеми: оздоровлення, харчування, медичне обстеження дітей, що проживають на забрудненій території. Всім цим і займалася директор
Любов Іванівна. Піклувалася про затишок і спокій, знання і виховання підростаючого покоління. Саме за роки її роботи на посаді директора школи було проведено капітальний ремонт приміщення. Як кажуть в народі: «Не було б щастя, та нещастя допомогло», мається на увазі, що у зв’язку з Чорнобильською катастрофою у нашому селі з’явився меморіальний комплекс працівникам водогосподарських організацій України і Київської області – учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986–1987 р.р., людям,які стояли не на життя зі стихією, а на смерть. А опікувалося цим комплексом обласне водне господарство, на чолі з прекрасною людиною, відданою своїй справі – Семенченком Анатолієм Васильовичем, який і розпочав активно надавати допомогу нашій школі. Перша тепла зустріч відбулася у 2000 році, на 14-річчя аварії на Чорнобильській АЕС. На той час ще не було Меморіального комплексу, а був закладений камінь. З 2004 року директором Страхоліської ЗОШ І–ІІ ступенів стала Агузарова Олена Анатоліївна, продовжувач династії вчителів - Вітківської Любові Іванівни та Вітківського Анатолія Сергійовича. І 13 травня 2005 року з Товариством меліораторів та водогосподарників Київської області було підписано двосторонній безстроковий Договір Про спільну діяльність. В свою чергу, вдячні учні та педагогічний колектив Страхоліської загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів, кожного року беруть активну участь у проведенні мітингу-реквієму, який проходить 26 квітня біля меморіального комплексу.   Разом з тим вчителі і учні школи ведуть пошукову роботу про минуле села, про школу, людей гордість і окрасу Страхолісся. З вересня 2008 року по даний час директором школи є Лапутько Валентина Василівна. І саме сільський вчитель у всі часи був джерелом знань, прикладом для наслідування. 
         «Це вчителі, найкращі наші люди,
  Плекають нас для всіх крутих доріг.
  Болять майбутнім, школо,твої груди -
  Нехай святиться твій простий поріг!»
       Як би там не було, але школа в селі Страхолісся працювала продуктивно. Для українського народу вона дала одних тільки педагогів майже 70 чоловік. Ну що ж – кожному своє, побажаємо нашій школі бачити в її стінах тільки хороше й добре, учнів, що не будуть забувати своїх вчителів, свою домівку, свій маленький храм науки. А в доросле життя школярі візьмуть віру в перемогу добра над злом, скарб високої любові до життя. Від грифельної дошки і грифеля при каганці зимового вечора, до комп’ютера в класі – такий шлях пройшла Страхоліська школа.

Вхід на сайт

Пошук

Календар

«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Наше опитування

Як ви дізналися про нашу школу?
Всього відповідей: 13

Корисні посилання

IMG 3571 16

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0